При достатньо глибокому ознайомленні з культурними надбаннями тієї чи іншої епохи ми десь на інтуїтивному рівні відчуваємо, що вся сукупність змістовних та формальних ознак конкретної епохи спирається на деяке загальне підгрунтя, котре постає як інтегральний результат дії усього складного комплексу соціально-економічних, політичних, правових, моральних, естетичних чинників та культури в цілому у різноманітних проявах нормативного функціонування її видів та типів. На жаль, предмет цього інтуїтивного схоплення поки що не має достатньо адекватного рефлексивно-понятійного аналогу. Частіше за все для позначення вказаного явища застосовується не досить чіткий термін “дух епохи”.
Принаймні, ми вже звикли до вживання таких словосполучень, як “середньовічний світогляд”, або “естетика доби Відродження", “культурна свідомість класицизму” або “естетичні принципи бароко". У будь-якому разі ми маємо справу із комплексними наслідками інтеркультурної взаємодії, які формують відповідну для даної епохи, своєрідну та впізнаваєму метамову певного етапу розвитку культури людства, котра, попри всі національні відмінності, має явні загальнолюдські ознаки. Саме через це всі вказані узагальнюючі дефініції певних епох залишають осторонь національно-культурні особливості прояву їх генеральних закономірностей, або, якщо і роблять їх предметом аналізу, то як явища, підпорядковані вказаним загальним рисам епохи. Свої особливості має і століття, що минає. З’ясування його інтегрально-культурних ознак, виявлення певної “метамови" культурної (чи культурологічної) свідомості кінця XIX-го - початку XX-го століть є важливим моментом привнесення рефлексивного моменту до складу синтетичних елементів самосвідомості періоду, що віддаляється від нас культовим рубежем третього тисячоліття. Однією з цих ознак, що відкриває можливість для кращого розуміння “духу епохи", є її стильові особливості, котрі постають як її специфічна, притаманна лише даному етапу розвитку людства метамова культури.
Вказаний період став переломним в історії мистецтва. В цілому цей період можна розглядати як підготовчий етап в формуванні якісно нової мистецької парадигми століття, що минає. Природня для кожної культурної епохи динаміка естетичних принципів та структур творчості в цей період відрізняється підвищеною інтенсивністю і стає типологічною характеристикою всіх національних культур. Виявлення нової гносеологічної та аксіологічної художньої орієнтації творчого суб’єкта, літературного напрямку або течії дозволяє зафіксувати ті кардинальні зміни в культурі нашої епохи, котрі набувають узагальненого значення конкретно-часової моделі розвитку мистецтва в цілому.
Відзначені вище тенденції кінця згаданого періоду найбільш рельєфно проявилися в модернізмі - найпродуктивнішому напрямку європейського мистецтва цієї доби.
Статьи по теме:
Лукиан
Последним классиком литературы Эллады был Лукиан. Писатель многогранный, опробовавший, наверное, все краски сатирической палитры. Два этапа в творчестве Лукиана – это риторический и философский. В первый период он мастер риторики, которую ...
Понятие «субкультура» , типологизация субкультур
Само понятие «субкультура» сформировалось в результате осознания неоднородности культурного пространства, ставшей особенно очевидной в урбанизированном обществе. Прежде под «культурою» понималась господствующая этическая, эстетическая, ми ...
Ломоносовский период
Следующий период начинается в 1743 - 47 гг. с созданием М.В. Ломоносовым своих руководств — в истории это начало царствования Елизаветы Петровны с переходом после серии дворцовых переворотов в “век” Екатерины. Ломоносов возвышается над вс ...
Среди различных направлений декоративно-прикладного искусства макраме – одно из древнейших...
Матрёшка – это полая внутри деревянная ярко разрисованная кукла в виде полуовальной фигуры...